пʼятницю, 28 листопада 2014 р.

Сповідання Христа

Уся мудрість світу — хлопчача глупота в порівнянні з сповіданням Христа. Бо що може бути чудесніше невимовної таємниці, що Син Божий, образ передвічного Вітця, зодягнувся у сутність людську? Поза сумнівом, Він допомагав своєму названому батькові Йосипові будувати доми, оскільки Йосип був теслею...
Коли Ісус народився, Він, безсумнівно, кричав та плакав, як і усі інші діти, та Його мати піклувалася про Нього, як всі інші матері піклуються про своїх дітей. Коли Він підріс, Він навчився коритися Своїм батькам та слухатися їх, і Він носив обід Своєму названому батькові, а коли повертався, Марія, поза всякого сумніву, питала: “Мій дорогий маленький Ісусе, де Ти був?”. Хто не спокуситься про те, що Христос жив просто, був невибагливим та проявляв покірність, той отримує високу божественну досконалість та мудрість; мало того, отримує особливий дар Бога у Святому Дусі. Будемо ж завжди пам'ятати, що наш благословенний Спаситель змирив та понизив Себе, прийнявши навіть ганебну смерть на хресті заради втішення нас, вбогих, нещасних та проклятих створінь. 


М. Лютер. Застільні бесіди

суботу, 22 листопада 2014 р.

Про три типи людей

 
Існує три типи людей. Перший — їх більшість — живуть безтурботно; вони не знають докорів сумління, не визнають, що грішні за своєю природою і нечестиві у вчинках. Такі не відчувають гніву Божого за гріхи їхні і навіть не розмірковують про це. Другий — це ті, які, читаючи закон, жахаються, відчувають гнів Божий та знаходяться на межі відчаю. Третій — ті, які визнають свої гріхи, знаючи, що заслужили гнів Божий. Вони визнають, що були зачаті та народжені у грісі, і тому гідні загибелі, але всеж таки вони уважно слухають слова Євангелія та вірують, що Бог з благодаті, заради Ісуса Христа, пробачає гріхи. Такі виправдані перед Богом та надалі виявляють плоди своєї віри у всякій благій справі.

М. Лютер Застільні бесіди

понеділок, 22 вересня 2014 р.

Найкращий одяг від Небесного Отця

Після декількох років гріховного життя в далекій чужинницькій країні, блудний син повернувся до свого батька зі словами: "Я вже негідний називатися сином твоїм; прийми мене до числа наймитів твоїх" (Лк. 15:19). Міркуючи так, цей син намагався таким чином вмовити батька прийняти його. Та якщо батько погодиться дати йому будь-яку роботу, син зможе заслугувати вітцівські любов та прощення. Можливо, його ім"я навіть буде знову включене до сімейного переліку спадкоємців.
Однак син що повернувся помилився! Він не мав права сподіватися, що зможе заслужити любов та прощення батька. Навіть якщо батько захотів пробачити його, це прощення було не заслуженим.
Люди схильні помилково думати, що якщо вони в достатній мірі розкаються та потім вчинять якісь "добрі справи", то Бог повинен їх прийняти. Або ж, інше помилкове переконання в тому, що нібито в Біблії Бог дав деякі настанови тим хто бажає виконувати Його волю, тим хто прагне заслужити Його любов та знову отримати участь в Його вічному спадку. Проте Слово Боже говорить по-іншому.
Бог каже, що всі наші праведні справи "як забруднений одяг" (Іс. 64:6), гірший від того, що був на блудному синові при його повернені додому. Не покладаючись на свої праведні думки, слова та справи, наслідуйте приклад св. Павла, все вважайте "марнотою заради пізнання Христа Ісуса Господа вашого" (Флп. 3:8). Так, Небесний отець прийме вас, але лише на своїх умовах. В Хрищенні Бог зриває з вас забруднений одяг нечестя та зодягає вас в Свій "найкращий одг" істинної праведності. Милостивий Отець Небесний покриває ваш гріхи одягом досконалої праведності Ісуса Христа. "Всі ви, що в Христа христились, в Христа зодягнулись" (Гал. 3:27). Такими є Божі умови.
Через Хрищення в Ісуса Христа "життя ваше заховане з Христом в Бозі" (Кол. 3:3). Бог більше не бачить ваших гріхів, оскільки "Він зодягнув вас в ризи спасіння, одягом правди зодягнув вас" (Іс. 61:10).
Не зважаючи на ваші гріхи та помилки,Небесний Отець зодягає вас в Христову праведність. хоча в подальшому ви можете знову помилитися, хоча ваші серце та розум не завжди сповнені праведних бажань, Бог пробачив вас та примирив з собою (2Кор. 5:19). Бог зробив обмін - Він поклав ваш забруднений гріхом одяг на Свого Сина і в Хрищенні одягнув вас в досконалу праведність .
Радійте та дякуйте Богові! Вас зодягнуто в одяг праведності та прощення Господніх. А де прощення, там життя та спасіння.

четвер, 10 січня 2013 р.

Болісна втрата

     На Другий день Різдва, 8 січня 2013 року в нашій місійній станиці сталася трагедія. До небесної домівки Господь покликав слугу Свою Романову Людмилу Павлівну після двох преенесених операцій пов’язаних із раковою пухлиною на 72 році життя. Ця  людина дійсно мала непохитну віру в Христа Спасителя, міцну надію та нелицемірну любов. Вчора пастир провів Панахиду в домі померлої. Вчора, ж стало відомо, що по дорозі до дому, можливо від журби, скорботи та переживаннь з-за втрати Коханої, не витримало серце її чоловіка - Павла. Лікарі не змогли його врятувати.
     Пастир та місійна станиця в Черкасах висловлюють щире співчуття родичам померлих. Нехай Господь зміцнить ваші серця, наповнить їх миром та втіхою у Христі Спасителі. Вічная їм пам’ять!!!

пʼятницю, 4 січня 2013 р.

Третя Заповідь — Боже Слово

Святи день святий [Пам’ятай день суботній, щоб святити його!]


    Вислів «святий день» походить від єврейського слова «шаббат» (субота), що означає власне «спочивати», тобто «утримуватися від роботи».…

    Отже, у Старому Заповіті Бог відокремив сьомий день, прпизначив його для відпочинку і заповів, щоб він вважався святим над іншими днями. Що ж до її зовнішнього дотримання, ця Заповідь була дана лише юдеям, щоб вони утримувалися від втомливої і тяжкої праці і відпочивали, щоб і людина, і тварина могли поновити сили, щоб вони не були ослаблені безперервною працею.
     Таким чином, дана Заповідь […], не адресована нам, християнам. Бо цілком і повністю це зовнішня дія, як і інші постанови Старого Заповіту, котрі були присвячені конкретним звичаям, особам, порам і місцям. Зараз же ми звільнені від цього Христом.
Однак […], ми дотримуємося вятих днів особливо для того, щоб у такий день відпочинку (оскільки іншої можливості у нас для цього немає) можна приділити час для відвідання богослужіння, зібравшись разом, слухати і тлумачити Слово Боже, а потім — славити Бога співами і молитвами.
     […] суть даної Заповіді полягає в наступному – оскільки святі дні [свята, вихідні] так чи інакше дотримуються, і їх потрібно присвячувати слуханню Слова Божого, щоб особливим призначенням цього дня було служіння Слова для молоді і бідного загалу люду. Але при цьому щоб спокій не тлумачився так суворо, що заборонялося б здійснення будь-якої несуттєвої роботи, якої неможливо уникнути. 
     Відповідно, коли запитують, що мається на увазі під Заповіддю: «Святи день святий», відповідайте: «Святити святий день – те саме, що зберігати його святим». Але що означає зберігати його святим? Не що інше, як відводити його для святих слів, діл, життя. Бо сам по собі день не потребує ніякого освячення, бо сам по собі він був створений святим [від початку створення він був освячений своїм Творцем]. Але Бог бажає, щоб цей день був святим і для вас. Таким чином, він стає святим чи не святим через вас, залежно від того, святим чи не святим є те, що ви чините в цей день.
      Як чиниться це освячення? Воно чиниться не від того, що ми сидимо [згорнувши руки] за піччю і не робимо чорної [зовнішньої] роботи чи прикрашаємо себе вінками, гірляндами і вбираємося в найкращий одяг, але (як ми вже казали) від того, що ми займаємося Словом Божим і застосовуємо Його на практиці.
    І в дійсності ми, християни, повинні постійно дотримуватися такого святого дня, не займатися нічим, окрім святих діл, тобто щоденно ми повинні займатися Словом Божим, тримаючи Його в наших серцях і на наших вустах. Але …, оскільки у нас не завжди є вільний від роботи час, ми повинні присвячувати кілька годин на тиждень заради молоді чи, щонайменше, один день [на тиждень] заради цілого загалу, щоб займатися тільки цим, і особливо – Десятьма Заповідями, Символом віри і молитвою «Отче наш», скеровуючи таким чином все своє життя і буття відповідно до Слова Божого.
     Тому зауважте, що сила і влада цієї Заповіді полягає не у відпочинку, але у освяченні – так, щоб цьому дневі належали особливі святі вправи. Бо інші діла і заняття, по суті, не можуть бути названі святими вправами до того часу, доки людина не стане святою. Але тут повинне бути зробленим діло, через яке людина освячується, а це здійснюється [як ми вже чули] лише через Слово Боже.


Взято з: Лютер Мартін “Великий Катехізис” ФЛС 2005

середу, 2 січня 2013 р.

Друга Заповідь — Боже Ім’я!

Не призивай Ймення Господа Бога твого, надаремно!

     Як Перша Заповідь навчає серце і вчить вірі [основам віри], так ця Заповідь веде нас далі, направляючи до Бога вуста і язик. Бо слова — це перше, що походить від серця і викриває себе…
     …“Зловживання Йменням Господнім — це коли ми, без різниці, яким чином, звертаємось до Господа Бога з метою неправдивого свідчення або здійснення будь-якого іншого зла”…
Бо не може бути більш гіршого зловживання Іменем Божим, ніж використання Його для підтримки неправди та обману.
     …висловлюючись кількома словами, усі зловживання Божественним Іменем мають місце, перш за все, у світських ділах і в питаннях, що стосуються грошей, маєтку, шани, чи це буде привселюдно, в суді, на базарі чи в будь-якому іншому місці, де люди неправдиво клянуться Йменням Божим чи заставляють душі свої [беруть на свої душі зобов’язання] якимось іншим чином. І це особливо поширене в ділах, що стосуються подружнього життя, коли двоє йдуть і таємно заручаються, а потім відрікаються від цього під присягою.
     Та найбільше зловживань чиниться в духовних ділах і належать до сумління, коли з’являються лжепроповідники, котрі висувають свої неправдиві і марні вигадки, видаючи їх за Слово Боже.
      Все це — прикрашання себе Іменем Божим чи створення поважного вигляду, чи претензії на правдивість, незалежно від того, де це відбувається, чи в буденних світських ділах, чи в піднесених і витончених питаннях віри і вчення. До неправдомовців також належать богозневажники — не тільки явні і вулькарні, відомі усім, що ганблять Ім’я Боже без страху (виховання таких — діло не наше, а ката), але також і ті, хто привселюдно бреше на істину і Слово Боже і передоручають її дияволу.
      … Бо з природи своєї ми усі маємо всередині себе таку “чудову властивість”, що усякий, хто чинить якесь лиходійство, хотів би прикрити і прикрасити свою ганьбу так, щоб ніхто не міг його бачити, або про нього знати. І ніхто не має достатньої сміливості, щоб хвалитися на увесь світ здійсненим ним злочинством. Усі прагнуть діяти нишком і крадькома, щоб ніхто не знав про те, що вони чинять. Потім, коли когось ловлять [при здійсненні лиходійства], у хід іде Ім’я Боже, котре повинне подати підлість, як праведність, а ганьбу — як славу і шану.
      … Таким чином, можна зробити природний висновок, що оскільки використання святого Ймення з метою підтримання брехні або беззаконня  тут заборонояється, значить, з іншого боку, нам заповідається використовувати його для підтримки істини і для всього доброго, що має місце [наприклад], коли хтось клянеться в правді і там, де це необхідно. Так само — коли має місце вірне вчення, і коли до Імені [Божого] звертаються в горі або прославляють і дякують Йому у благоденстві тощо. Все це цілком описано і заповідане нам у Пс. (49:15): “… і до Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!” Бо все це є благословенним використанням [Імені] для служіння правді, і, таким чином, Ім’я [Боже] святиться, як ми молимося в молитві “Отче Наш”.
      Тому я раджу та напучую, як і раніше, щоб шляхом попередження і погроз, утримування та покарання навчали дітей з раннього дитинства остерігатися неправдивого свідчення і особливо уникати використання Імені Божого для підтвердження цього. Бо там, де їм дозволяють діяти на власний розсуд, не вийде нічого доброго — це навіть зараз очевидне і виявляється в тому, що свят став гірший, ніж будь-коли, і що в ньому немає управління, немає покори, немає вірності, немає віри, але зухвалі, розбещені люди, котрим не допомагають ні вчення, ні засудження. Все це — гнів Божий і покарання за таке норовливе презирство до цієї Заповіді.
     З іншого боку, їх потрібно постійно спонукати і підштьовхувати до шаноування Імені Божого, щоб воно постійно було у них на вустах у всьому, що може трапитися з ними або (що) привертає їхню увагу. Бо справжнє шанування Його Імені полягає в тому, щоб споглядати на Нього і благати Його про всяку втіху — щоб (як ми чули раніше) перш за все серце вірою віддавало належну Йому шану, а за серцем — і вуста, шляхом сповідування.

Взято з : Лютер Мартін “Великий Катехізис” ФЛС 2005

четвер, 27 грудня 2012 р.

Перша Заповідь — віра в Бога!

Я — Господь, Бог твій. Нехай не буде тобі інших богів передо Мною!

     Це означає: “Я повинен бути для тебе єдиним Богом [й лише Мені ти мусиш служити і поклонятися]”. До чого зобов’язують ці слова і як їх належить розуміти? Що означає “мати [якогось] бога?” Або Хто такий Бог?
     Відповідь така — словом “бог” познчається те, від чого [від кого] ми очікуємо різного добра, і в чому [у кого] ми шукаємо сховища у всіх скорботах, так що вираз: “Мати Бога”— означає не що інше, як довіряти Йому і вірувати в Нього від [усього] серця. Як я вже неодноразово говорив, тільки впевненість і віра серця зводить як Бога, так і боввана.
     Якщо ваша віра і ваше сповідання вірні, то і ваш Бог також правдивий. І, з іншого боку, якщо ваше сповідання невірне і помилкове, то ви не маєтеправдивого Бога. Бо віра і Бог існують [лише] разом. Отже, я стверджую, що те, чому ви віддаєте своє серце, і на що ви покладаєтесь, є, по суті, вашим богом.
     Таким чином, наміром цієї Заповіді є вимога справжньої віри і сердечного  сподівання на єдиного Бога, коли єдиною основою і підтримкою серця стає істинний Бог, і коли серце лине до Нього Одного…
     …Таким чином, ви можете легко зроззуміти — чого і скільки вимагає ця Заповідь, а саме — щоб серце людини було цілковито віддане Богові, і щоб уся надія була покладена лише на Бога і ні на кого іншого. Бо ви можете легко зрозуміти, що “мати Бога” — не значить “схопитися” за Нього руками, покласти Його в торбу [як гроші] або замкнути Його в скриню [як срібний посуд].
   Але охопити [збагнути] Його — означає схопитися за Нього і пригорнутися до Нтого всім своїм серцем.
     Але прихилитися до Нього всім серцем — це не що інше, як цілковито Йому довіряти. З цієї причини Він бажає відвернути нас від усього, що існує поза Ним, і притягнути нас до Себе, тому що лише Він є вічним добром. Тобто Він ніби говорить: “Все, що ви раніше шукали у святих, і всі свої надії, котрі ви покладали на мамону чи ще на щось, покладіть тепер на Мене — очікуйте тепер усього цього від Мене, і вважайте Мене Тим, Хто допомагає вам і подостатоком проливає на вас різні блага”.
     Саме в цьому полягає справжнє шанування Бога і поклоніння Йому, шанування і поклоніння Йому угодне і заповідане Ним під страхом покарання, вічного гніву — [воно полягає] в тому, щоб серце не знало іншрї втіхи, крім Нього, не сподівалося ні на що інше, окрім Нього і не витримувало розлуки з Ним, але прагнуло Його, зневажаючи все земне.


Взято з: “Великий Катехізис” Мартін Лютер Вид. ФЛС 2005.